Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності.

Содержание

Газета «Новости медицины и фармации» 7(278) 2009

Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності.

Європейські рекомендації з діагностики і лікування гострої та хронічної серцевої недостатності (2008)

Основна мета даного керівництва — надати практичні рекомендації щодо діагностики, оцінки й лікування гострої та хронічної серцевої недостатності (СН). У табл. 1 подані конкретні рекомендації з указанням їх класу.

Визначення та діагностика серцевої недостатності

Визначення серцевої недостатності

Серцева недостатність — це синдромокомплекс, що супроводжується такими ознаками: задишка у спокої або під час фізичного навантаження і/або втома, хрипи в результаті легеневого набряку, набряк гомілок; об’єктивний доказ патологічних змін міокарда або функції серця у спокої (табл. 2).

Клінічна відповідь на лікування СН не достатня для постановки діагнозу, але корисна у випадку, коли діагноз залишається неясним після відповідних діагностичних досліджень (табл. 3).

Гостра і хронічна серцева недостатність

Класифікація СН, що базується на клінічних симптомах, пояснює відмінність між першим нападом СН, транзиторною і хронічною СН. Транзиторна належить до симптоматичної СН, яка виникла протягом короткого періоду часу, незважаючи на те що могло проводитися тривале лікування.

Відмінності між систолічною та діастолічною серцевою недостатністю

Більшість пацієнтів, хворих на СН, мають прояви систолічної та діастолічної дисфункції у спокої або під час навантаження. Пацієнти з діастолічною СН мають скарги і/або симптоми СН і збережену фракцію викиду лівого шлуночка понад 45–50 %. (Далі в тексті ми будемо використовувати скорочення СНЗФВ, тобто серцева недостатність зі збереженою фракцією викиду.)

Епідеміологія

Поширеність СН у популяції коливається від 2 до 3 % і різко зростає серед людей віком понад 75 років. Так, поширеність СН серед осіб віком 70–80 років коливається у межах 10–20 %.

50 % пацієнтів помирають протягом 4 років від моменту виникнення захворювання. 40 % пацієнтів, госпіталізованих із СН, помирають або повторно надходять до лікарні протягом року.

СНЗФВ (ФВ > 45–50 %) спостерігається у половини пацієнтів із СН.

За результатами останніх досліджень, прогноз для таких пацієнтів є такий самий, як і для хворих на СН із систолічною дисфункцією.

Етіологія СН

Найбільш часті причини погіршення функції серця: ушкодження міокарда внаслідок гострої або хронічної ішемії, зростання судинного опору з підвищенням АТ або розвитком тахіаритмії (наприклад, фібриляції передсердь). Ішемічна хвороба серця (ІХС) є причиною ураження міокарда і розвитку СН у більше ніж 70 % пацієнтів. На клапанні порушення припадає 10 %, на кардіоміопатії — ще 10 %.

Алгоритм діагностики СН

Алгоритм діагностики шлуночкової дисфункції при СН поданий на рис. 1. Лише підтвердження діагнозу СН не є достатнім. Лікування СН для усіх пацієнтів однакове, але у деяких випадках необхідно з’ясувати причину, що вимагає специфічного лікування або корекції.

Діагностичні дослідження при СН

Діагностичні тести є найбільш чутливими для виявлення у хворих СН зі зниженою ФВ. Рідко підтвердження діагнозу спостерігається у хворих на СНЗФВ. Ехокардіографія — найбільш доцільний метод для оцінки систолічної та діастолічної дисфункції.

Електрокардіограма

Електрокардіограму необхідно виконувати кожному хворому з підозрою на СН (табл. 5).

Рентгенографія органів грудної порожнини

Рентгенографія органів грудної попрожнини (ОГП) — істотний компонент діагностики СН. Дає можливість оцінити вираженість легеневого набряку, а також з’ясувати легеневі причини задишки або причини, пов’язані з патологією грудної клітки (табл. 6).

Лабораторні дослідження

Виявляються гематологічні та електролітні зміни, що є спільними для нелікованих пацієнтів із мало або помірно вираженою СН, також можливі незначна анемія, гіпонатріємія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок, особливо в пацієнтів, які приймають сечогінні препарати і/або іАПФ, блокатори ангіотензину або антагоністи альдостерону (табл. 7).

Мозковий натрійуретичний пептид

Існують докази на користь визначення концентрації в плазмі натрійуретичних пептидів для постановки діагнозу і прийняття рішення про госпіталізацію/виписку й визначення пацієнтів щодо ризику клінічних подій. Нормальна концентрація натрійуретичного пептиду в нелікованих пацієнтів має високу негативну предикторну цінність і свідчить, що СН — малоймовірна причина симптомів (рис. 1).

Тропонін I або T

Тропонін потрібно визначати у пацієнтів з підозрою на СН, коли клінічна картина нагадує гострий коронарний синдром. Незначне збільшення кардіальних тропонінів часто виникає при тяжкій СН або в період епізодів декомпенсації СН у пацієнтів без ішемії міокарда.

Ехокардіографія

Підтвердження ехокардіографією діагнозу СН і/або кардіальної дисфункції обов’язкове, вона повинна виконуватися відразу після виникнення підозри щодо діагнозу СН. У табл. 8, 9 подані загальні ехокардіографічні та доплер-зміни при СН.

Постановка діагнозу СНЗФВ вимагає урахування трьох вимог: 1) наявність ознак хронічної СН; 2) відсутність змін або незначне порушення функції ЛШ (ФВЛШ > 45–50 %);

3) наявність доказів діастолічної дисфункції (порушення розслаблення ЛШ або діастолічна дисфункція).

Стрес-ехокардіографія

Ехокардіографія (з добутаміном або фізичним навантаженням) використовується для виявлення шлуночкової дисфункції, спричиненої ішемією, і визначення життєздатності міокарда в ділянках гіпо- та акінезії.

Додаткове неінвазивне обстеження включає магнітно-резонансну томографію серця (МРТС) або радіонуклідне дослідження.

Магнітно-резонансна томографія серця

МРТС є багатобічним надзвичайно точним неінвазивним дослідженням, що дає можливість візуалізувати об’єми правого і лівого шлуночків, оцінити загальну функцію, скоротливу здатність стінок, життєздатність міокарда, товщину міокарда, потовщення, масу міокарда і пухлини, серцеві клапани, виявити вроджені пороки і зміни перикарда.

Комп’ютерна томографія

КТ-ангіографія застосовується у хворих на ІХС із фізичним навантаженням або стрес-тестом.

Радіонуклідна вентрикулографія

Радіонуклідна вентрикулографія визнається як відносно точний метод встановлення ФВЛШ і частіше виконується з метою визначення кровопостачання міокарда, що, у свою чергу, дає інформацію про життєздатність міокарда та наявність ішемії.

Визначення функції легень

Використовується з метою виявлення або виключення легеневих причин задишки й оцінки ролі захворювань органів дихання у задишці пацієнта.

Навантажувальні тести

Навантажувальні тести корисні для об’єктивної оцінки толерантності до фізичного навантаження і зовнішніх симптомів (наприклад, задишки і втоми). Тест із 6-хвилинною ходьбою є простим, доступним у проведенні, використовується для оцінки субмаксимальної толерантності до фізичного навантаження.

Катетеризація серця

Катетеризація серця не потрібна для рутинного діагностування й лікування хворих на СН, але може вказати на етіологію та прогноз після реваскуляризації.

Ангіографія серця

Застосування коронарної ангіографії потрібно розглядати у хворих на СН і стенокардію напруження або з підозрою на ішемічну дисфункцію ЛШ. Коронарна ангіографія також показана хворим на рефрактерну СН невідомої етіології та хворим із підтвердженою вираженою мітральною регургітацією крові або аортальним пороком, що можуть бути усунені хірургічно.

Катетеризація правих відділів серця

Катетеризація правих відділів серця дає цінну гемодинамічну інформацію щодо тиску наповнення, судинного опору і серцевого викиду. Спостереження за гемодинамічними змінами дають можливість оцінювати ефективність лікування у пацієнтів із тяжкою СН, рефрактерних до лікування.

Амбулаторне моніторування ЕКГ(за Холтером)

Амбулаторне моніторування ЕКГ є цінним за наявності симптомів аритмії (наприклад, серцебиття або синкопе) і для контролю частоти шлуночкових скорочень у хворих на фібриляцію передсердь.

Прогноз

Визначення прогнозу СН складне. Предиктори поганого прогнозу СН наведені в табл. 10.

Фармакотерапія

Напрямки лікування СН та дози препаратів указані в табл. 11, 12.

Доведено, що лікування іАПФ покращує функцію шлуночка і благополуччя пацієнтів, скорочує кількість звернень до лікарні з приводу погіршення перебігу СН і збільшує рівень виживання.

іАПФ повинні призначатися пацієнтам, якщо ФВЛШ ≤ 40 %, незалежно від симптомів.

Ініціація бета-блокаторів

1) Бета-блокатори можуть бути з обережністю ініційовані для госпітального розвантаження в недавно декомпенсованих пацієнтів.

2) Візити кожні 2–4 тижні для підвищення дози бета-блокаторів (у деяких пацієнтів титрація може бути повільнішою). Не збільшувати дозу при ознаках погіршення СН, симптоматичній гіпотензії (у тому числі запаморочення) або при надмірній брадикардії (пульс

Источник: http://www.mif-ua.com/archive/article/8348

Серцева недостатність: стадії та лікування

Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності.

Причиною серцевої недостатності є погіршення здатності серця до скорочення або розслаблення. Погіршення може бути викликано пошкодженням міокарда, а також порушенням балансу систем, що відповідають за звуження і розширення судин. Порушення рухової активності серця призводить до зменшення постачання органів і тканин киснем. Також виникає затримка рідини в організмі.

Серцева недостатність супроводжується розвитком ряду симптомів: задишки, зниження працездатності, набряків та інших. Всі ці ознаки можуть спостерігатися і при інших захворюваннях, тому діагноз «серцева недостатність» неможливо поставити тільки на підставі симптомів.

Розрізняють гостру і хронічну серцеву недостатність. Гостра серцева недостатність з’являється в результаті пошкодження міокарда, насамперед гострого інфаркту міокарда. Вона супроводжується швидкою появою застою в легенях, аж до їх набряку. У нашій статті ми розглянемо симптоми і лікування форми, яка найбільш часто зустрічається – хронічної серцевої недостатності.

Зміст:

1 Симптоми серцевої недостатності
1.1 I стадія
1.2 II стадія
1.3 III стадія
2 Лікування серцевої недостатності
2.1 Немедикаментозна терапія
2.2 Медикаментозна терапія
2.3 Хірургічне лікування серцевої недостатності

Симптоми серцевої недостатності

Прояви недостатності кровообігу залежать від її тяжкості. Традиційно виділяють три стадії.

I стадія

У початковій стадії хвороби виникає стомлюваність, задишка, надмірне збільшення частоти пульсу при фізичному навантаженні. Навіть кілька присідань викликають почастішання дихання в півтора-два рази. Відновлення вихідної частоти пульсу відбувається не раніше ніж через 10 хвилин відпочинку після навантаження. При інтенсивних фізичних навантаженнях може з’являтися легке задуха.

Місцеві симптоми виражені слабо. Іноді може з’являтися короткочасний акроціаноз (посиніння шкіри кистей, стоп). Після значних навантажень, вживання великої кількості води або солі вечорами з’являються невеликі набряки гомілок або пастозність шкіри в області кісточок.

Розміри печінки не збільшені. Іноді з’являється періодична ніктурія – прискорене сечовипускання ночами.

Після обмеження навантаження і корекції вживання солі і рідини ці явища швидко зникають.

II стадія

У другій стадії хвороби з’являються місцеві симптоми серцевої недостатності. Спочатку виникають ознаки ураження переважно одного з шлуночків серця.

При правошлуночковій недостатності виникає застій крові у великому колі кровообігу. Пацієнтів турбує задишка при фізичному навантаженні, наприклад, при підйомі по сходах, швидкій ходьбі. З’являється прискорене серцебиття, відчуття тяжкості в правому підребер’ї. Досить часто виникає ніктурія і спрага.

Для цієї стадії характерні набряки гомілок, які в повному обсязі проходять до ранку. Визначається акроціаноз: синюшність гомілок, стоп, кистей, губ. Печінка збільшується, поверхня її гладка і хвороблива.

При лівошлуночкової недостатності переважають симптоми застою в малому колі кровообігу. Самопочуття хворих гірше, ніж при правошлуночковій недостатності. Задишка при навантаженні сильніше, виникає при звичайній ходьбі. При значному навантаженні, а також по ночах буває задуха, сухий кашель і навіть невелике кровохаркання.

Зовні визначається блідість шкіри, акроціаноз, в деяких випадках – своєрідний ціанотичний рум’янець (наприклад, при мітральних пороках серця). У легенях можуть прослуховуватися сухі або хрипи. Набряків на ногах немає, розміри печінки в нормі.

Обмеження навантаження, корекція вживання води і куховарської солі, правильне лікування можуть привести до зникнення всіх цих симптомів.

Поступово наростає застійна серцева недостатність, в патологічний процес втягуються обидва кола кровообігу. Виникає застій рідини у внутрішніх органах, що проявляється порушенням їх функції. З’являються зміни в аналізі сечі. Печінка ущільнюється і стає безболісною. Змінюються показники біохімічного аналізу крові, що вказують на порушення функції печінки.

Хворих турбує задишка при мінімальному фізичному навантаженні, частий пульс, відчуття тяжкості в правому підребер’ї. Знижується виділення сечі, з’являються набряки стоп, гомілок. Ночами може з’являтися кашель, порушується сон.

При огляді визначається акроціаноз, набряки, збільшення печінки. У багатьох хворих виявляється збільшення живота (асцит), накопичення рідини в плевральній порожнині (гідроторакс). У легких можна почути сухі і вологі хрипи. Хворий не може лежати, приймає вимушене положення напівсидячи (ортопное).
Лікування часто не приводить до нормалізації самопочуття.

III стадія

Ця стадія називається кінцевої, або дистрофічних. Вона супроводжується важкими порушеннями функції внутрішніх органів. Внаслідок браку кисню і поживних речовин розвивається поліорганна недостатність (ниркова, печінкова, дихальна).

Проявом печінкової недостатності є набряки. Порушується функція ендокринних залоз, що регулюють водно-електролітний баланс. При цьому розвивається нестерпна спрага. Внаслідок порушення травлення виникає кахексія (виснаження), яка може маскуватися вираженими набряками.

Важка недостатність функції внутрішніх органів призводить до летального ісходу.

Лікування серцевої недостатності

Лікування недостатності кровообігу має усувати її симптоми, уповільнювати прогресування, покращувати якість і тривалість життя хворих. Дуже важливим є захист органів-мішеней, насамперед серця.

Немедикаментозна терапія

Обмежується фізична активність з метою зменшити навантаження на ослаблену серцевий м’яз. Однак раціональна фізична реабілітація є важливим методом лікування.

Для хворих з тяжкою серцевою недостатністю можна рекомендувати дихальну гімнастику, в тому числі надування повітряних куль 3 – 4 рази на день.

Уже через місяць дихальних вправ покращується самопочуття і переносимість навантажень. Після стабілізації стану можна збільшувати навантаження, в тому числі у вигляді ходьби в звичайному темпі, а потім і з прискоренням.

Фізичне навантаження повинна стати частиною способу життя хворого із серцевою недостатністю.

Доцільно використання вакцини проти грипу і гепатиту В.

Подорожі допускаються, але потрібно уникати високогір’я, жаркого і вологого клімату. Тривалість авіаперельоту не повинна становити більше 2,5 годин. Під час перельоту необхідно вставати, робити легку гімнастику кожні півгодини.

Виключається паління.

При сексуальних контактах рекомендується уникати надмірних емоційних навантажень. У деяких випадках рекомендують прийом нітратів під язик перед статевим актом. Використання таких засобів, як «Віагра», допускається, за винятком поєднання з довго діючими нітратами.

Помірно обмежувати рідину. Добова кількість прийнятої рідини не повинна перевищувати 2 літри. Необхідно враховувати не тільки вільну рідину (напої), але і воду, що міститься в продуктах.

При цьому вміст води в кашах, салатах, інших гарнірах і хлібі умовно приймається за 100% (тобто вважають, що 50 грамів хліба рівні 50 мл води).

Важливо стежити за кількістю сечі, що виділяється, вона не повинна бути менше обсягу прийнятої рідини.

Різко обмежується кухонна сіль, їжа не досолюється при приготуванні. Загальна кількість солі не повинна перевищувати 3 г на першій стадії і 1,5 г на наступних.

Алкоголь суворо заборонений тільки при алкогольній кардіоміопатії. В інших випадках обмеження вживання спиртних напоїв носить характер звичайних рекомендацій. Слід відмовитися від великого об’єму рідини (наприклад, пива).

Дієта повинна бути поживною, з достатнім вмістом вітамінів і білка.

Вкрай важливим є щоденний контроль ваги. Приріст маси більше 2 кг за 1 – 3 дні говорить про затримку води в організмі і вимагає негайних заходів.

Медикаментозна терапія

Медикаментозне лікування серцевої недостатності засноване на постулатах доказової медицини. Все офіційно рекомендовані препарати пройшли тривалий шлях доказів їх необхідності, ефективності та безпеки.

До основних препаратів, які використовуються для терапії цього захворювання, відносяться:

  • інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту для всіх хворих;
  • бета-адреноблокатори;
  • антагоністи рецепторів до альдостерону;
  • діуретики для всіх хворих, що мають затримку рідини в організмі;
  • серцеві глікозиди при миготливої аритмії;
  • антагоністи рецепторів ангіотензину II (сартани).

Додатково призначаються кошти, властивості яких достатньо вивчені, але вимагають додаткових досліджень:

  • статини для всіх хворих з ішемічною хворобою серця;
  • непрямі антикоагулянти у більшості хворих з миготливою аритмією.

До допоміжних препаратів відносять ліки, які призначаються лише в окремих випадках:

  • периферичні вазодилататори (нітрати): тільки при супутньої ангінозного болю;
  • блокатори повільних кальцієвих каналів (амлодипін): при стійкій стенокардії і гіпертензії;
  • антиаритмічні засоби: при тяжких порушеннях ритму серця;
  • аспірин: після перенесеного інфаркту міокарда;
  • неглікозидні інотропні стимулятори: при низькому серцевому викиді і гіпотонії.

При серцевої недостатності, особливо в стадії декомпенсації, потрібно відмовитися від таких лікарських препаратів:

  • нестероїдні протизапальні препарати, в тому числі аспірин у великій дозі;
  • глюкокортикоїди;
  • трициклічніантидепресанти;
  • антиаритмічні препарати I класу;
  • блокатори повільних кальцієвих каналів (верапаміл, ніфедипін, дилтіазем).

Хірургічне лікування серцевої недостатності

Ці методи можуть застосовуватися лише в поєднанні з немедикаментозною і лікарською терапією.

У деяких випадках розглядаються показання до постановки кардіостимулятора, в тому числі кардіовертера-дефібрилятора. Певний ефект може бути досягнутий після трансплантації серця, однак від цього методу поступово відмовляються. Найбільш перспективним є застосування механічних штучних шлуночків серця.

Источник: https://www.a-betka.in.ua/2016/05/serceva-nedostatnist.html

Гостра серцева недостатність та надання першої допомоги

Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності.

Зміст:

  • Причини
  • Симптоми
  • Діагностика

Серцева недостатність — одна з різновидів порушення загального кровообігу. Термін «недостатність кровообігу» означає такий стан організму, при якому серцево-судинний апарат не в змозі в достатній кількості забезпечити кров’ю органи і тканини. Недостатність кровообігу може бути викликана проблемами серця (тоді говоримо про серцевої недостатності) або судин (судинна недостатність).

Розрізняють хронічну і гостру серцеву недостатність. Хронічний варіант хвороби виникає як наслідок довгостроково протікає захворювання серця і судин. Гостра серцева недостатність є важким ускладненням раптових хвороб серця або загострення хронічних.

Чому виникає гостра серцева недостатність?

Кардіологи визначили, що головна роль у розвитку недостатності належить порушення скоротливої функції міокарда (серцевого м’яза).

Розрізняють первинні і вторинні причини, хоча така класифікація носить умовний характер. Найчастіше спостерігається змішаний тип порушень.

До первинним ставляться ураження міокарда при гострих інфекційних захворюваннях (грип, ревматизм, кір і скарлатина у дітей, гепатит, черевний тиф) і отруєннях токсичними речовинами (чадний газ, окис вуглецю, хлор, метиловий спирт, харчові отруєння). В цих умовах виникає гостре запалення або дистрофія м’язових клітин, порушується постачання киснем і живильними речовинами, дають енергію. Порушення нервової регуляції погіршує стан міокарда.

Вторинними вважаються причини, безпосередньо не роблять впливу на м’яз серця, але сприяють перевтоми і кисневого голодування. Такі стани виникають під час приступообразных порушень ритму, гіпертонічному кризі, при вираженому атеросклеротичному ушкодженні коронарних судин.

У людини, що страждає гіпертонічною хворобою, серце пристосовується до роботи в умовах підвищеного опору судин, м’яз серця по товщині доходить до 2.5 – 3 см (в нормі максимальна товщина лівого шлуночка 1,4 см).

Вага серця підвищується до 500 м (при нормальному — до 385 г). Власні судини не в змозі забезпечувати достатньою кількістю крові таку м’яз.

Здатність до скорочення порушена, і під час чергового гіпертонічного кризу може виникнути серцева недостатність.

Можете також почитати:

Синдром хронічної серцевої недостатності

Атеросклероз коронарних судин механічним шляхом перешкоджає кровопостачанню головною м’язи організму. Болі під час нападів стенокардії образно називають «криком голодуючого міокарда».

Гострий інфаркт міокарда — крайня ступінь порушення скоротливої діяльності серця. При цьому захворюванні клітини міокарда не просто страждають від гіпоксії (нестачі кисню), але випадають з процесу кровообігу. Некротичні ділянки тканини міокарда не здатні скорочуватися, тому при гострому поширеному інфаркті часто з’являється серцева недостатність.

Гостра серцева недостатність у дітей до трирічного віку виникає у зв’язку з вродженими вадами розвитку серцево-судинної системи, міокардитом, як ускладненням гострих інфекційних захворювань. У дітей старшого віку переважаючою причиною стає токсичний вплив на міокард при отруєннях.

Клінічні варіанти прояви серцевої недостатності

Класифікація гострої серцевої недостатності пов’язана з анатомічними особливостями перевантаження міокарда.
Розрізняють:

  • недостатність по левожелудочковому типу;
  • правошлуночкова.

Гостра лівошлуночкова недостатність

Типове положення хворого — напівсидяче, лежачи задишка посилюється

Ознаки виникають при інфаркті лівого шлуночка, гіпертонічному кризі, порушення ритму серця, недостатності аортальних клапанів.

Симптоми цього захворювання об’єднує термін «серцева астма» (на відміну від бронхіальної астми, що викликається спазмом бронхів). Напади виникають частіше в нічний час. У пацієнта виражена задишка, відчуття нестачі повітря або неможливості глибоко зітхнути, хворий не може лежати, він знаходиться в сидячому стані.

Характерно відчуття смертельного жаху. Обличчя бліде, губи з синюватим відтінком. З’являється кашель з пінистої мокротою, хрипке дихання. При відсутності медичної допомоги можливий набряк легенів: дихання стає вируючим, мокрота забарвлюється в рожевий колір. Надалі ритм дихання змінюється, глибокі дихальні рухи стають рідкісними до повної зупинки.

Стан небезпечно для життя пацієнта.

Невідкладна допомога

Перша допомога при гострій серцевій недостатності виявляється до приїзду «Швидкої». Вона полягає

  • У наданні пацієнтові зручного сидячого положення за допомогою подушок.
  • Збільшення припливу повітря в приміщення.
  • Якщо вдалося зареєструвати високий артеріальний тиск, то в лікуванні допоможе додаткова доза призначеного лікарського препарату, прийнятого під язик.
  • При болях в області серця прийняти нітрогліцерин.
  • Можна з метою відтоку крові від легких зробити гарячу ножну ванну.
  • Рекомендується накласти джгути на ноги на рівні стегна на час 15-20 хвилин. При цьому не повинен зникати пульс на артеріях ступні.

Лікарські заходи невідкладної допомоги включають комплекс засобів:

  • серцеві глікозиди і калійні препарати для допомоги міокарду;
  • внутрішньовенне введення сечогінних для швидкої розвантаження кровообігу;
  • в залежності від рівня артеріального тиску і ознак основного захворювання для лікування можуть вводитися гіпотензивні засоби або кортикостероїди для підвищення тиску;
  • якщо стан хворого дозволяє, для діагностики вдома знімається електрокардіограма, аналізується ритм серцевих скорочень, при порушенні ритму вводяться медикаменти для корекції;
  • в якості піногасника» використовуються інгаляції кисню через спирт.

Хворий потребує госпіталізації в екстреному порядку і подальшому лікуванні в стаціонарі.

Якщо допомога надана при початкових симптомах і дихання відновилося, артеріальний тиск та ЕКГ в межах норми і пацієнта нічого не турбує, бригада «Швидкої допомоги» може залишити хворого вдома, але зробити активний виїзд для контролю стану через 6 годин або в денний час передати виклик дільничного лікаря в поліклініку.

Перенесений хронічним хворим напад гострої серцевої недостатності не потребує корекції раніше призначеного лікування.

Кардіогенний шок

Це найбільш тяжкий прояв гострої лівошлуночкової недостатності. Виникає при раптовому виключення з скорочувальної діяльності 45-50% серцевого м’яза. Такий стан можливо при:

  • поширеному трансмуральному (пошкодження проходить через всю стінку) інфаркті міокарда з локалізацією в передній і бічній області лівого шлуночка;
  • повторному інфаркті у літніх пацієнтів;
  • інфаркті міокарда на фоні гіпертонічної хвороби та цукрового діабету.

Пацієнтам з кардіогенним шоком проводиться постійна оксигенотерапія

Клінічно визначаються симптоми «серцевої астми на фоні низького артеріального тиску, важко переборних загрудинний болів, наростання загальної недостатності кровообігу.

Стан вкрай важкий, хворий повинен бути терміново доставлений у відділення реанімації або інтенсивної терапії.

Можливостей консервативного лікування кардіогенного шоку дуже мало: з метою підвищення артеріального тиску вводяться великі дози кортикостероїдів, розчини нормалізують властивості крові. Летальний результат спостерігається у 80-100% випадків.

Гостра правошлуночкова недостатність

Виникає значно рідше, ніж лівошлуночкова.

Причини:

  • інфаркт правого шлуночка;
  • здавлення правих відділів серця при перикардиті;
  • важкий некупірований напад бронхіальної астми;
  • тромбоемболії легеневої артерії.

Характерні симптоми у діагностиці:

  • Різкі болі в правому підребер’ї за рахунок переповнення кров’ю печінки і здуття вен на шиї. Печінка здатна вмістити до 1,5 л крові.
  • При проведенні ЕКГ-дослідження лікар помітить значну перевантаження правого шлуночка.

Допомога при цьому стані виявляється тільки в стаціонарі шляхом лікування основного захворювання.

Метод УЗД-дослідження дозволяє візуально встановити обсяг ураження серцевого м’яза

Діагностика

Необхідність встановлення причини важкого стану диктує заходи лікування.

  • При огляді хворого лікар зазначає характерне положення тіла, посиніння губ, здуття шийних вен.
  • При прослуховуванні серця визначається виражена тахікардія (часті скорочення) до 120 в хвилину і більше.
  • Вимірювання артеріального тиску пов’язує стан з гіпертонічним кризом.
  • Аускультація легень дозволяє виявити безліч різнокаліберних хрипів, змінене дихання при почався набряк легень.
  • Пальпація печінки та визначення збільшених розмірів, різкої хворобливості служить ознакою правошлуночкової перевантаження.
  • ЕКГ-дослідження проводяться і розшифровуються на рівні бригади «Швидкої допомоги». Вид перевантаження міокарда має характерні ЕКГ-ознаки.
  • З допомогою ультразвукового дослідження не тільки встановлюється діагноз, але і визначаються можливі компенсаторні механізми системи кровообігу.
  • Аналізи крові дозволяють виявити характерні ознаки ішемії печінки і нирок, зареєструвати продукти розпаду серцевого м’яза, визначити ступінь кисневої недостатності.
  • При рентгенологічному обстеженні відзначаються розширені межі серця, підвищений вміст рідини в легеневої тканини.

Діагностика гострої серцевої недостатності не представляє складності. Значні труднощі виникають при невідкладному лікуванні цього синдрому.

Уникнути проблеми допоможе своєчасне звернення до лікаря, виконання вказівок щодо лікування гіпертонічної та ішемічної хвороби, контроль за артеріальним тиском, рівнем холестерину і цукру в крові, регулярне ЕКГ-дослідження.

Источник: http://jazdorov.com.ua/hvoroba/gostra-sertseva-nedostatnist-ta-nadannya-pershoyi-dopomogy.html

Гостра ниркова недостатність: клінічні рекомендації

Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності.

Гостре, але потенційно оборотне ушкодження ниркової паренхіми з різних причин з можливим зниженням функціональності нирок називається гостре ниркове пошкодження. Раніше патологія визначалася як гостра ниркова недостатність.

Захворювання розвивається у пацієнтів в критичному стані і, стаючи незалежним чинником смерті, сприяє летальності результату, що залишається на високому рівні, незважаючи на прогрес практикуючих медиків. Фатальність залежить від етіології, тяжкості ОПП, віку пацієнта і супутніх захворювань.

Слід розібратися в національних клінічних рекомендаціях, способи профілактики і понятті хвороби як такої.

Визначення класифікації ниркового пошкодження

Щоб уникнути різниці читань аналізів і постановки діагнозу в 2012 році був прийнятий список факторів, наявність будь-якого з яких визначає присутність ОПП

Щоб уникнути різниці читань аналізів і постановки діагнозу в 2012 році був прийнятий список факторів, наявність будь-якого з яких визначає присутність ОПП:

  • збільшення показника креатиніну сироватки крові 26,, 5 мкмоль / л за 48 годин;
  • підвищення рівня креатиніну сироватки більше, ніж в 1,5 рази від відомого за останні 7 днів значення;
  • показники діурезу менш 0,5 мл / кг / год за 6 годин часу.

Таким чином прийняті параметри визначають три ступеня тяжкості захворювання і представляють для роботи широке поняття, куди входять як свідчення малої тяжкості, так і гострі тяжкі стани.

Причини гострого ниркового пошкодження

За основним показником тяжкості розрізняються три ступені тяжкості

За основним показником тяжкості розрізняються три ступені тяжкості:

  1. Преренальную ОПП виникає при надмірної втрати позаклітинної рідини, перерозподілі рідини в організмі, зниження серцевого викиду та інших причин.
  2. Причинами ренального ОПП служать свідчення гострого кальцієвого некрозу (70% випадків), оклюзії судин нирок, нефрити і гломерулонефрити в гострій ступеня.
  3. Показники ренального ОПП – це різні вроджені та набуті обструкції сечовивідних шляхів, пухлини, новоутворення, нефропатії в тому числі уратного типу, інфекційні захворювання і надлишковий / довготривалий прийом лікарських препаратів.

Діагностування гострої ниркової недостатності

Щоб поставити правильний діагноз, необхідно оцінити анамнез, дані фізикальних, лабораторних та інструментальних досліджень

Щоб поставити правильний діагноз, необхідно оцінити анамнез, дані фізикальних, лабораторних та інструментальних досліджень.

Проблема полягає в тому, що клінічна картина захворювання не є специфічною і прояви значно видозмінюються в залежності від етіології хвороби.

При цьому причина, тобто основне захворювання, на тлі якого розвивається ОПП, превалює над симптоматикою патології і виявлення гострої ниркової недостатності може помітити вчасно тільки фахівець.

Важливо! Рання діагностика хвороби – основний показник успішного лікування, однак визначення патології можливо лише за умови постійного контролю динаміки діурезу і рівня показників сечовини, креатиніну в плазмі крові.

Клінічні симптоми, характерні захворювання, можуть проявитися набагато пізніше, в гострій формі. Головні болі, нудота, блювота, в окремих випадках набряк легенів.

Уремія викликає підвищену кровоточивість, внаслідок чого з’являються підшкірні кровотечі різної інтенсивності, величини і локалізації.

Все це ускладнює диференціацію основної картини захворювання і виявлення гострої ниркової недостатності.

Профілактичні заходи і лікування ОПП

Профілактика хвороби нирки зводиться тільки до зняття факторів, що руйнують нефрони

Профілактика хвороби нирки зводиться тільки до зняття факторів, що руйнують нефрони. Чим швидше зняти напад гострої недостатності, тим більше шансів на відновлення роботи органу, мінімальне пошкодження і некроз тканини нирки. Якщо виявлена ??гостра ниркова недостатність клінічні рекомендації діляться за типами захворювання:

  1. При преренальную ОПП необхідно усунути причину гіпепофузіі органу, що має на увазі терапію ізотонічними розчинами кристалоїдів, що не колоїдів. Як заміщають розчини пріменется збалансована електролітна група. Медикаментозне лікування діуретиками не рекомендується через можливість дворазового збільшення частоти розвитку синдрому. Якщо пацієнт відчуває судинний шок, необхідні вазопресори, комбіновані з розчинами При підвищеному ризику оперативного втручання і при наявності септичного шоку застосовується підтримку встановлених параметрів оксигінації і гемодинаміки по протоколам відповідності.
  2. При ренальной ОПП значення має характер основного захворювання, що і визначає терапевтичну дію. При цьому застосовуються препарати для корекції метаболічного ацидозу, гіперкаліємії, гіпонатріємії.

Важливо! Корекції повинні проводитися тільки після з’ясування наявності патології на основі динамічного контролю рівня компонентів в плазмі крові. Метаболічний ацидоз при показаннях pH в крові менше 7,2, гіперкаліємія рідко проявляється симптоматично, гіпонатріємія в помірній формі не потребує корекції, а при проявах неврологічний симптоматики вимагає негайного введення 0,9% фізрозчину.

  1. При постренальной патології клінічні рекомендації спрямовані на якнайшвидше усунення порушення відтоку сечі, що забезпечить можливість відновити функції органу. Допускається катетеризація, причому найчастіше заходи виявляється досить, якщо обуструкція не була надто довгої по часу.

Існує контраст-індукована нефропатія, характерна ураженням органів рентгеноконтрастними речовинами

Існує контраст-індукована нефропатія, характерна ураженням органів рентгеноконтрастними речовинами. До групи ризику по захворюванню потрапляють люди старше 55 років, з клінічною картиною порушення функції нирок, діабет, печінковою недостатністю.

Розвиток ОПП в таких випадках відбувається за добу і має олігурічесукю форму.

При нормально здоровому організмі патологія оборотна і протягом 2-3 днів пацієнт приходить в норму, проте при виявленні діабетичної нефропатії може знадобитися хронічний гемодіаліз.

Факторами ризику розвитку ОПП є:

  1. Чоловіча стать у віці від 50 років, цукровий діабет, хронічна ниркова, печінкова, серцева недостатність, онкологічні захворювання, судинні патології.
  2. Критичний стан (травми), синдром поліорганної недостатності.
  3. Пацієнти з отруєнням нефротоксичними препаратами (рентгеноконтрастними речовинами), антибіотиками, противірусними, химиотерапевтическими складами.

Важливо! Третя група факторів є причиною захворювання в 30% випадків.

Прогнозування лікування залежить тільки від тяжкості основного захворювання і вираженості ниркової недостатності. При порушенні функцій і обструкції систем інших життєво важливих органів, прогнози критичні, при неускладнених течіях патології, відновлення функції нирок досягається в 90% випадків протягом 6-8 тижнів.

Важливо! Пацієнти, які перенесли гостру ниркову недостатність, спостерігаються нефрологом-урологом протягом всього життя.

Источник: http://yaklikuvati.in.ua/gostra-nyrkova-nedostatnist-klinichni-rekomendatsiyi.html

Хвороби перикарда. Рекомендації з діагностики та лікування хвороб перикарда | Ревматологический журнал

Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності.

Резюме. Хвороби перикарда можуть бути як ізольованими, так і частиною системних захворювань і виникати внаслідок інфекційних і неінфекційних причин.

Робочою групою Асоціації кардіологів України з хвороб міокарда, перикарда, ендокарда і клапанів серця підготовлено нові рекомендації з діагностики та лікування хвороб перикарда на основі Європейських рекомендацій 2015 р., переглянуто і доповнено класифікацію міо­кардиту.

У рекомендаціях висвітлено нові можливості візуалізаційних методів діагностики, а також новітніх схем лікування хворих.

Хвороби перикарда можуть бути як самостійним захворюванням, так і компонентом системної патології.

Етіологічні чинники хвороб перикарда розподіляються за інфекційним чи неінфекційним походженням, залежать від епідеміологічного анамнезу, популяції проживання та клінічних умов (табл. 1).

У розвинутих країнах найчастішою причиною виникнення хвороб перикарда є віруси, тоді як в країнах, що розвиваються, нею є туберкульоз, який часто асоціюється з наявністю ВІЛ-інфекції.

Таблиця 1

Етіологія хвороб перикарда

А. Інфекційні чинникиБ. Неінфекційні чинники
Віруси: ентеровіруси (Coxsackieviruses, Echoviruses), герпесвіруси (EBV, CMV, HHV-6), аденовіруси, парвовірус B19 (ймовірно, пов’язаний із canadian pharmacy diazepam етіологічними вірусними агентами міокардиту)
Бактерії: Mycobacterium tuberculosis (часто; інша бактеріальна інфекція — рідше), Coxiella burnetii, Borrelia burgdorferi, рідко — Pneumococcus spp., Meningococcus spp., Streptococcus spp., how was viagra invented Staphylococcus spp., Chlamydia spp., Legionella spp., Leptospira spp., Listera spp., Prividencia stuartii
Гриби (дуже рідко): Histoplasma spp. (переважно в імунокомпетентних осіб), Aspergillus spp., Blastomyces spp., Candida spp. (переважно в імуно­скомпрометованих осіб)
Паразити (дуже рідко): Echinococcus spp., Toxoplasma spp.
Аутоімунні (часто): системні аутоімунні й аутозапальні хвороби (системний червоний вовчак, синдром Шегрена, ревматоїдний артрит, склеродермія), системні васкуліти (еозинофільний гранулематоз з поліангіїтом або алергічний гранулематоз Черджа — Стросс, хвороба Хортона, хвороба Такаясу, синдром Бехчета), саркоїдоз, сімейна середземноморська лихоманка, запальні хвороби кишечнику, хвороба Стілла
Неопластичні: первинні пухлини (рідко; перш за все перикардіальна мезотеліома), вторинні метастатичні пухлини (часто; перш за все злоякісні пухлини легені, молочної залози, лімфома)
Метаболічні: уремія, мікседема, нервова анорексія, інше — рідко
Травматичні та ятрогенніРанній початок:- пряме пошкодження (пенетрація грудної клітки, перфорація стравоходу);- непряме пошкодження (непроникне пошкодження грудної клітки, радіоактивний вплив)Відтермінований початок:- синдроми пошкодження перикарда (часто), такі як постінфарктний синдром, постперикардіотомний синдром, посттравматичний, включаючи форми, викликані ятрогенною травмою (черезшкірні коронарні втручання, встановлення водіїв ритму, радіочастотна абляція)
Пов’язані з прийомом ліків (рідко): прокаїнамід, гідралазин, метилдопа, ізоніазид, фенітоїн (люпусподібний синдром); антинеопластичні препарати (часто поєднуються з кардіоміопатією, можуть спричинювати перикардіопатію): доксорубіцин, цитозин арабінозид, 5-флуороурацил, циклофосфамід; пеніциліни, аміодарон, клозапін, міноксидил, дантролен, практолол, фенілбутазон, тіазиди, стрептоміцин, тіоурацил, стрептокіназа, р-аміносаліцилова кислота, сульфопрепарати, циклоспорин, бромокриптин, деякі вакцини, гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулювальний фактор, анти-TNF-препарати
Інші (часто): амілоїдоз, розшарування аорти, легенева гіпертензія та хронічна серцева недостатність
Інші (нечасто): вроджена часткова або повна відсутність перикарда

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини; TNF (tumor necrosis factor) — фактор некрозу пухлини; СMV — цитомегаловірус; EBV — вірус Епштейна — Барр.

Клінічні прояви хвороб перикарда можуть бути об’єднані в специфічні синдроми: перикардит (гострий, підгострий, хронічний та рецидивуючий), перикардіальний випіт, тампонада серця, констриктивний перикардит та перикардіальні маси (пухлини).

Перикардит

Гострий перикардитє запальним перикардіальним синдромом з/без перикардіального випоту. Діагноз підгострого перикардиту встановлюють при його тривалості від 4–6 тиж до 3 міс без ремісії. Рецидив перикардиту діагностують після документованого першого випадку гострого перикардиту та безсимптомного періоду 4–6 тиж або довше (зазвичай близько 18–24 міс). Хронічний перикардит триває >3 міс.

Запальний перикардіальний синдром може бути встановлений за наявності не менш ніж 2 із 4 нижченаведених критеріїв:

  • перикардіальний грудний біль;
  • перикардіальний шум;
  • поява нової поширеної елевації сегмента ST, або депресії сегмента PR на електрокардіограмі;
  • перикардіальний випіт (новий, або збільшення вираженості наявного).

Додаткові ознаки:

  • зростання концентрації маркерів запалення viagra for her (С-реактивного протеїну — CРП, швидкості осідання еритроцитів, лейкоцитоз);
  • ознаки запального процесу в перикарді при проведенні методів візуалізації (комп’ютерної томографії — КТ, магнітно-резонансної томографії — МРТ).

Поширена елевація сегмента ST, як і депресія сегмента PR, є типовими диференційними ознаками гострого перикардиту. Проте тимчасові електрокардіографічні зміни значно варіюють у різних пацієнтів та змінюються залежно від лікування. Додаткові ознаки та симптоми можуть проявлятися відповідно до етіологічного чинника або системного захворювання (табл. 2).

Таблиця 2

Рекомендації для діагностики гострого перикардиту

РекомендаціїКлас реко­менда­ційРівень дока­зовості
Реєстрація ЕКГ рекомендована усім хворим з підозрою на перикардитІС
Проведення трансторакальної ехокардіографії рекомендовано усім хворим з підозрою на перикардитІС
Проведення рентгенографії органів грудної клітки рекомендовано усім хворим з підозрою на перикардитІС
При підозрі на перикардит рекомендовано визначення вмісту маркерів запалення (СРП) та пошкодження міокарда (КФК, тропонін-Т)ІС

Тут і далі: ЕКГ — електрокардіографія; КФК — креатинфосфокіназа.

Клінічна тактика та лікування

Пошук етіологічного чинника необов’язковий у всіх хворих. У близько третини пацієнтів перикардит має легкий перебіг та, як правило, спричинений загальними етіологічними факторами і низькою діагностичною значимістю їх пошуку.

Наявність будь-яких клінічних проявів хвороби, які можуть свідчити про специфічну етіологію (наприклад системні запальні захворювання), або хоча б одного предиктора негативного прогнозу (малі та великі фактори ризику) зумовлює необхідність госпіталізації хворого та пошуку етіології.

Більшість хворих можуть лікуватися амбулаторно із застосуванням емпіричного протизапального лікування, оцінкою ефективності лікування через 1 тиж та наступним короткотривалим періодом спостереження (рис. 1).

Обмеження фізичної активності до малорухливого рівня на період до зникнення симптомів та нормалізації вмісту СРП рекомендовано у неспортсменів. Спортсмени мають дотримуватися рекомендації утримуватися від занять спортом до зникнення симптомів та нормалізації результатів діагностичних тестів (СРП, ЕКГ, ехокардіографія).

Рис. 1.

Тріада діагностики гострого перикардиту з урахуванням епідеміологічного анамнезу та предикторів негативного прогнозу. Тут і далі: НПЗП — нестероїдні протизапальні препарати

У лікуванні гострого перикардиту ацетилсаліцилова кислота або НПЗП у поєднанні з гастропротекцією рекомендовані як препарати першого ряду, додатково до них як препарат першого ряду рекомендовано колхіцин (табл. 3). Для встановлення тривалості та ефективності лікування необхідно визначати рівень СРП у сироватці крові.

Таблиця 3

Найбільш застосовувані протизапальні препарати для лікування гострого перикардиту

ПрепаратДозуванняаТривалість лікуваннябЗниження дозиа
Ацетилсаліцилова кислота750–1000 мг кожні 8 год1–2 тижЗнижувати дозу на 250–500 мг кожні 1–2 тиж
Ібупрофен600 мг кожні 8 год1–2 тижЗнижувати дозу на 200–400 мг кожні 1–2 тиж
Колхіцин0,5 мг одноразово (25%) та піку D на клапані легеневої артерії (>20%)Кольоровий потік в М-режимі >45 cм/сТканинна допплерографія: пік e` >8,0 см/сЛівий шлуночок малого розміру в поєднанні зі збільшеними передсердями. Можливе потовщення стінокСпіввідношення Е/А >2, кроткий DTЗначущі коливання трансмітрального кровотоку при диханні відсутніКольоровий потік в М-режимі 50 мм рт. ст.), діастолічний тиск в лівому шлуночку більший від діастолічного тиску в правому шлуночку (ЛШКДТ > ПШКДТ) в спокої або під час навантаження на ≥5 мм рт. ст. (ПШКДТ 3–4 м, кальцифікація перикарда (КТ), взаємозалежність шлуночків (у реальному часі)Нормальна товщина перикарда (

Источник: http://www.rheumatology.kiev.ua/article/8551/xvorobi-perikarda-rekomendacii-z-diagnostiki-ta-likuvannya-xvorob-perikarda

Поделиться:
Нет комментариев

    Добавить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Все поля обязательны для заполнения.